Автор: Орлова Ванда
У сутінках української історії ХХ століття є постаті, чиє світло виявилося здатним пробити товщу десятиліть забуття. 18 лютого Джеймсу Мейсу — американцю з індіанським корінням, який став «українцем за покликом серця» — мало б виповнитися 74 роки. Доля відміряла йому лише 52, але він встиг зробити те, що не під силу цілим інститутам: він повернув цілому народу його пам’ять.
«Ваші мертві обрали мене»
Шлях Джеймса до України почався з інтелектуального виклику. Юний студент Мічиганського університету, вихований на ідеалах західної демократії, не повірив викладачеві, який сказав, що світ знав про геноцид мільйонів в Україні та промовчав. «Я доведу вам, що це неможливо», — зухвало кинув Мейс. І довів. Але зовсім не те, що планував.
Вивчаючи історію національної революції Христюка, перекладаючи зі словником тексти мовою, якої ніколи не чув, Джеймс відкрив для себе пекло, яке ретельно маскувала радянська пропаганда. Його походження з племені черокі дало йому особливу оптику — він відчував біль корінних народів, яких намагалися стерти з лиця землі, як власну рану.
Дослідження Мейса кардинально відрізнялися від сухої академічної статистики. Для нього історія не була набором цифр — це була готовність пропустити «пекельний біль крізь своє вразливе серце», як згадує його дружина, письменниця Наталія Дзюбенко-Мейс. Джеймс не просто реконструював події минулого; він виконував місію повернення голосу мільйонам німих жертв, чию трагедію десятиліттями намагалися стерти з пам’яті світу.
Пророк, якого ми (не) почули
Мейс переїхав до Києва у 1993 році, оселившись у звичайній квартирі на Троєщині. Він став професором Могилянки, автором газети «День», але головне — він став діагностом нашого суспільства. Саме він сформулював концепцію «постгеноцидного суспільства», пояснивши, що наші сучасні біди — від корупції до дезорієнтації — коріняться у травмі 1933-го.
Сьогодні, коли російські ракети знову намагаються вирішити «українське питання», пророцтва Мейса звучать приголомшливо. Ще у 90-х, після розмов із російськими «демократами», він коротко резюмував: «Нічого не змінилося і нічого не зміниться». Джеймс передбачав і анексію Криму, і неминучість великої війни, наголошуючи: без вільної України Захід отримає на своїх кордонах «імперського привида, голодного на нові землі».
Світло у вікні Галереї мистецтв
Пам’ять про Джеймса — це не лише наукові праці. Це та сама свічка у вікні щороку у четверту суботу листопада. Це вогник надії, який він запалив, щоб ми не розчинилися в імперському небутті.
18 лютого о 16:00 у Галереї мистецтв ЦРБ ім. П. Загребельного (вул. Рональда Рейгана, 6) відбувся вечір пам’яті Джеймса Мейса. В умовах війни це зібрання — акт опору забуттю. Організатори — НСПУ, товариство «Просвіта», Деснянська РДА та ЦБС району.
Модераторами зустрічі були Валерій Франчук — народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, чий цикл картин «Розхитані дзвони пам’яті» став візуальним втіленням трагедії Голодомору. Та Наталія Дзюбенко-Мейс — відома письменниця, поетеса, громадська діячка та вдова дослідника, яка присвятила життя збереженню та популяризації інтелектуального спадку свого чоловіка.
Це була розмова про людину, яка прийшла спокутувати провину світу перед нами й залишилася з нами назавжди — на Байковому кладовищі, у сторінках книг і в кожному вогнику свічки.
Джеймс казав: «Не знаючи минулого, не побудуєш майбутнє». Сьогодні ми будуємо це майбутнє в окопах і волонтерських центрах. І десь там, серед нас, невидимо присутній Джіммі — американець, який навчив українців бути собою.
«Тільки тоді, коли народ України усвідомить усе багатство спадщини свого минулого, культури, історії, усього, від чого, власне, і постала така держава, як Україна, і такий народ, як українці, тільки тоді Україна спроможна ступити на шлях, від якого вона була відірвана репресіями, голодоморами, безжальними економічним, політичним, культурним варварством, аналогів якому важко знайти в історії людської цивілізації, але ім’я якому — страшне слово — геноцид, на шлях нормального існування як європейської країни. Української держави, за яку боролись герої української нації, держави, створеної народом для народу», Джеймс Мейс.
Читайте про художнє мистецтво в аналітичному онлайн видання «Україна Мистецька» — https://ukraineart.com.ua/
