ЩО СЛУХАЄ ХУДОЖНИК, КОЛИ МАЛЮЄ?

Автор: Ванда Орлова

Є митці, які малюють картини. А є ті, хто створює простори — де тихо звучить пісня. Не для вух, а для серця. Така мисткиня — Дарина Стратюк. Її полотна — це не просто фарба й пензель. Це музика, яку видно.

Дарина — художниця з Херсонщини, яка зараз мешкає на Вінниччині. Але насправді її мистецтво живе поза географією. Її картини немов переносять у внутрішній ландшафт людини — туди, де зберігаються глибокі почуття, голоси рідних, тепло обіймів, запах стиглого лугу після дощу. Вони — про щось дуже справжнє, що важко сформулювати словами, але легко впізнати серцем.

У творчому процесі Дарина слухає не просто музику. Вона слухає простір. Інтонації. Дихання минулого. Її надихають українські думи, кобзарські наспіви, переливи бандури, голоси, що залишають ледь чутний слід у тиші. Вона говорить: «Мені важливо, щоби те, що я слухаю, не перекривало мій внутрішній звук. Це має бути щось, що резонує — як теплий дотик, як спогад».

Витинанка, Дарина Стратюк

Саме тому вночі, коли на її полотнах з’являються історії про землю, втрату й надію, в майстерні часто звучить голос Квітки Цісик, Христини Соловій, інструментальні мотиви сучасних етно-гуртів, що з’єднують електроніку з фольклором. І ця музика — не фон. Вона стає ниткою, що веде художницю через емоцію. Через біль і ніжність. Через порожнечу, яку треба не замовчати, а прожити.

Дарина не боїться експериментувати. Вона поєднує акрил із графікою, змішує фактури, шукає нові способи передати відтінки — не кольору, а відчуття. Її картини не кричать, не змагаються за увагу. Вони — ніби дотик до чогось дуже особистого. До пам’яті про дитинство. До запаху скошеного поля. До розмов, які відбулися мовчки.

«Я не шукаю натхнення як щось міфічне. Воно поруч. Варто лише зупинитися й подивитися. Природа, емоції, люди — усе це вже є в мені. Я просто слухаю. І відгукуюсь», — каже Дарина.

«Смак часу та тепло глини» (2025 рік, полотно, акрил, 50*40 см), Дарина Стратюк.

Її живопис — це простір для тих, хто втомився від надміру. Для тих, хто хоче побути в тиші, де час уповільнюється, а барви стають голосом внутрішніх переживань. У кожному її полотні — немає зайвого. Є глибина. Є музика, що зберігається у фарбі.

Особливе місце в творчості Дарини займає українська земля. Але не як топос. А як відчуття дому. У її картинах — хліб, що пахне материнськими руками. Степ, що тягнеться до неба, як молитва. Очі, які чекають. Її роботи — це розмова про коріння, яке не видно, але яке тримає.

Сьогодні українське мистецтво — це також мистецтво опору, пам’яті, гідності. І картини Дарини Стратюк — ніби тиха форма цієї гідності. Без плакатного пафосу, без лозунгів. Її живопис — це пам’ять про тишу до того, як прийшов біль. І про надію після нього.

Що слухає художник, коли малює? Якщо це Дарина Стратюк — вона слухає серце. Світ. І пісню, яку зберігає українська душа. І тому її картини — це не просто живопис. Це пісня. Для тих, хто ще вміє слухати.

Інстаграм сторінка Дарини Стратюк https://www.instagram.com/da.rina295