ЯК ВІТАЛІЙ МУЗИЧЕНКО ТА ФОНД СОЦЗАХИСТУ ГРОБЛЯТЬ СФЕРУ ПРОТЕЗУВАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Держава, що стікає кров’ю у запеклих боях, має один святий обов’язок — повернути гідність і рух тим, хто віддав своє здоров’я на фронті. Проте поки одні штурмують посадки, інші штурмують схеми у високих кабінетах. Сьогодні сфера протезування в Україні опинилася в заручниках одного чиновника — Голови Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Віталія Музиченка. Це не просто бюрократична тяганина, це системний, послідовний і цинічний саботаж, який має всі ознаки корупційного терору проти ветеранів та профільних підприємств. За фасадом «турботи про державні кошти» ховається примітивна спроба перерозподілу ринку на користь «своїх» постачальників, що фактично зупинило фінансування галузі з лютого 2026 року.
Аналіз ситуації доводить: Музиченко свідомо вийшов за межі своїх повноважень, перетворивши Фонд із сервісної установи на каральний орган. Згідно з чинним законодавством та наказами Мінсоцполітики, держава вже встановила «стелю» цін на протези. Завдання Фонду — перевірити документи на відповідність цим нормам і виділити кошти. Крапка. Натомість очільник Фонду вирішив, що він — головний закупівельник країни. У березні та квітні 2026 року з-під його пера виходять листи-директиви №960/10-2026 та №1761/10-2026, які не мають жодної юридичної сили, але мають силу «смертного вироку» для заявок на фінансування. Вимога надавати «комерційні пропозиції від трьох постачальників», один з яких має бути «офіційним представником», — це пряме втручання в господарську діяльність приватних підприємств та відвертий шантаж.
Цей маневр з «трьома пропозиціями» є класичним інструментом створення штучного дефіциту та корупційного фільтра. Музиченко чудово розуміє, що високотехнологічні комплектуючі для протезів не купуються на базарі. Це складні логістичні ланцюжки, контракти з глобальними лідерами на кшталт Ottobock чи Össur, де черги на відвантаження розписані на місяці наперед. Вимагати від українського підприємства «пошукати дешевше» в момент, коли боєць чекає на ногу, щоб повернутися в стрій, — це або абсолютне професійне неуцтво, або свідома диверсія. Кожна відмова Фонду, мотивована «відсутністю вибору серед постачальників», — це злочин проти людини, яка місяцями перебуває у черзі через паперові фантазії Музиченка.
Найбільш огидним елементом цієї схеми є приховане лобіювання «офіційних представників». Джерела в галузі прямо вказують: територіальні відділення Фонду «шепочуть» керівникам підприємств назви конкретних фірм, у яких купівля деталей гарантує швидке проходження документів. Це і є кінцева мета саботажу — загнати всі фінансові потоки під контроль одного-двох «обраних» імпортерів, які, очевидно, мають «особливі стосунки» з керівництвом Фонду. Музиченко фактично створив приватну митницю всередині соціальної системи, де вхідним квитком є лояльність до потрібного постачальника. Поки він «аналізує ринок», українські виробники отримують масові відмови у фінансуванні, їхні склади забиті деталями, які вони не можуть використати, а ветерани залишаються на милицях.
Наслідки цієї діяльності є катастрофічними для обороноздатності. Сотні воїнів ЗСУ, які мають потенціал повернутися до служби або активного життя після якісного протезування, штучно утримуються в стані інвалідності. Це прямий удар по репутації держави та соціальній стабільності. Висновок однозначний: дії Віталія Музиченка — це не «економія бюджету», а руйнування вітчизняної галузі протезування в інтересах вузького кола осіб. Кожен підпис під відмовою у фінансуванні — це задокументований факт мародерства на болю людей. Правоохоронні органи мають негайно дати оцінку цим «листам щастя» та зупинити ручне керування галуззю, доки корупційний апетит одного чиновника не знищив останню надію наших захисників на нормальне життя.
