Авторка статті: Ванда Орлова
Її роботи зберігаються у колекціях по всьому світу — у США, Канаді, Великій Британії, Чехії, Іспанії, Польщі.
Вона бере участь у всеукраїнському культурно-просвітницькому проєкті «Мозаїка спадщини України», що об’єднує українських митців, які зберігають традиції в сучасному світі.
«Бути культурним послом — це не титул, це стан душі», — каже художниця.
І, здається, саме завдяки таким людям, як Ганна Чекоданова, світ сьогодні бачить Україну крізь кольори, а не крізь біль.
Є митці, які творять — і є ті, хто через творчість говорить від імені нації. Ганна Чекоданова — саме з таких. Вона не просто малює Петриківку — вона розповідає світу, що таке Україна, без слів і політичних заяв. Її картини — це мова довіри.
Коли Ганна вперше взяла пензель, їй було десять. У подруги вдома вона побачила незвичні квіткові орнаменти — і відчула, ніби впізнала щось дуже рідне. Тоді вона вперто переконала викладача взяти її до гуртка, де не було місць. І з того моменту почалася її історія, яка через десятиліття перетворилася на культурну місію.
Сьогодні її Петриківка — це не лише техніка, а філософія. Вона поєднує традиційні мотиви з сучасним баченням, роблячи кожен мазок історією про життя. «Я хочу, щоб люди не просто бачили Україну — щоб вони її відчували», — говорить художниця. І, здається, їй це вдається.
Її виставки у США, Канаді, Чехії, Іспанії — завжди про емоцію. Люди зупиняються біля її робіт, дивуються, що це не принт, а ручна праця. Питають про значення символів, про барви, про сенси. І так відбувається найцінніше — народжується розмова. Не про політику, не про війну, а про людське. Про красу, яка об’єднує.
Особливо символічною стала виставка в мерії Далласа. Протягом серпня 2025 року українське мистецтво зайшло у простір влади — не з офіційною делегацією, а з пензлем і серцем. Для мешканців це була можливість побачити Україну не через новини, а через кольори. Для самої Ганни — це був акт культурного єднання. Адже Даллас — місто-побратим Харкова, і ця подія мала глибше значення: коли культура говорить — зброя мовчить.
Та мистецтво Ганни Чекоданової живе не лише на виставках. Вона створює благодійні воркшопи, де петриківка стає мовою зцілення. На її заняттях поруч сидять американці, українці, діти та літні люди. Усі різні, але в момент, коли пензель торкається паперу, зникають бар’єри. Це вже не урок, а спільна молитва кольором. І кожен мазок — наче подих спокою.
Зібрані кошти з цих занять художниця передає на потреби українських військових. «Кожен може зробити свій внесок — навіть через квітку», — каже вона. У цій простій фразі — суть її філософії: добро не потребує великих форм, йому достатньо щирості.
Її підтримують українці в Америці — пастор Леонід Регета, Христя Геремез, засновниця Ukrainian American Society of Texas, і Тамара Велшер, очільниця Ukrainian Chamber in Dallas/Fort Worth. Їхня спільна діяльність доводить: українська культура за кордоном — це не ностальгія, а живий організм, який росте і надихає.
Ганна Чекоданова — учасниця всеукраїнського культурно-просвітницького проєкту «Мозаїка спадщини України». Її творчість — доказ, що сучасне українське мистецтво може бути сучасним і водночас глибоко традиційним. Її картини — як посли, що говорять про Україну без перекладачів.
А ще — вона авторка воркбуків із Петриківки англійською мовою. Це Україна, яку можна не лише побачити, а й відчути власноруч. Кожен аркуш — як подорож до коренів, як можливість доторкнутися до філософії, у якій кожна квітка — про любов, кожен птах — про свободу, а кожен колір — про життя.
Її історія нагадує: культурна дипломатія починається не в кабінетах, а в серцях. І поки є такі митці, як Ганна Чекоданова, світ не забуде, що Україна — це не лише біль, а й краса, що перемагає темряву.
Особиста Інстаграм сторінка Ганни: https://www.instagram.com/unique_artist_hannach
