З початку повномасштабної війни, коли українське суспільство стало монолітним та єдиним у своєму протистоянні ворогу, журналісти та «лідери громадських думок», яких небезпідставно називали пропагандистами Кремля, або притихли, або перефарбувалися, начебто зайнявши проукраїнську позицію. Такої стратегії вони дотримувалися досить довго, проте останнім часом більшість із них стали сміливішими, а їхні спічі стають все гострішими.
В умовах сучасної інформаційної війни, яку веде Російська Федерація проти України, медіапростір стає важливим інструментом для маніпуляцій, дезінформації та пропаганди. Однією з тактик Кремля для просування своїх наративів, є використання заяв «українських блогерів», «журналістів» та «громадських активістів», які займаються цілеспрямованою дискредитацією української влади або військових.
Загалом, методи роботи кремлівської пропаганди не вирізняються якоюсь вишуканістю чи оригінальністю. Росія давно працює за методиками Гебельса, згідно з якими — чим більшу нісенітницю ти говориш, тим охочіше люди в неї вірять.
Серед основних ключових меседжів ворога — дискредитація військово-політичного керівництва України, теза непрофесійності та неадекватності української влади, максимальна дегуманізація Сил оборони України, спекуляція на темах, які гіпотетично можуть розхитати ситуацію всередині країни та деморалізувати суспільство.
Рупори Кремля в українському медіа середовищі працюють більш точково — через критику, яка часто більше схожа на обливання брудом, Президента, топ-чиновників, військове керівництво, нардепів тощо. Крім підігрування своїм кремлівським колегам, вони затято намагаються втовкти в голови українцям, що українська влада непрофесійна, тотально корумпована серед неї багато наркоманів, а топ-керівники в принципі не хочуть завершувати війну, тому що їм це не вигідно. Власне, з останнього меседжу витікає ще один — корупція. Її приписують всім і кожному, явно перебільшуючи масштаби цього явища та не помічаючи боротьбу з нею, яка лише за останній рік трансформувалася в десятки гучних справ. Ще одна з найулюбленіших тем — мобілізація. На дискредитацію цього процесу сфокусована особлива увага та покладаються великі сподівання, що логічно — неукомплектованість підрозділів напряму впливає на потенційні успіхи окупантів на фронті.
Завдяки окремим персонажам з ТЦК, які, перевищуючи свої повноваження, створили тренд «бусифікації» — пропагандистам навіть вигадувати нічого не потрібно. Достатньо викласти відповідне відео та підкріпити його коментарем на кшталт «чергове гарматне мʼясо». Просувається ідея, що значна частина українського населення виступає проти війни, а мобілізація проводиться виключно силовими, незаконними методами, що є лише частиною пропагандистської кампанії, націленої на деморалізацію українського суспільства.
Іншою тактикою є використання в російських медіа заяв українських блогерів, які висловлюють критику на адресу ЗСУ або військової тактики. Наприклад, заяви щодо проблем в армії, порушення прав військовослужбовців, некомпетентність командування або неналежне забезпечення технікою та обмундируванням. Зазвичай ці заяви висвітлюються в медіа РФ як доказ того, що ЗСУ не здатні ефективно захистити країну, що підриває довіру до українських військових.
Це лише невелика частина улюблених пропагандистських прийомів з величезного арсеналу брехні та маніпуляцій. Хтось це робить вправніше, хтось ні. Хто з основних рупорів Москви в Україні вже отримав підозру від СБУ, а на кого вона ще чекає — розбираємося в цьому матеріалі.
Макс Назаров (Назар Діордіца) : «рупор Кремля» у прямому ефірі
Перший — Назар Діордіца, більше відомий під псевдонімом Макс Назаров. Почнемо саме з нього з двох причин: по-перше, він один з небагатьох пропагандистів, яких все ж таки, притягли до відповідальності, по-друге, він найбільш медійна серед інших персона.
Весь час роботи Назарова на телебаченні повʼязаний виключно з каналами з так званої «прокремлівської» орбіти — NewsOne (у домедведчуківський період) та «Наш» Євгена Мураєва, якого британська розвідка називала обранцем Путіна на роль гауляйтера в окупованій Україні. Враховуючи надзвичайну наближеність Діордіци до Мураєва, можливо, завдяки Збройним силам України, ми не побачили Назарова на посаді Міністра інформаційної політики в окупаційному уряді.
У своїх ефірах, що на NewsOne, що на телеканалі «Наш», Назаров всіляко сприяв виправдовуванню дій агресора, бетонуванню меседжу Кремля «все не так однозначно», актуалізації питань мови, віри та необхідності поступок перед Росією заради історичної справедливості. Саме в його ефірах звучали фрази на кшталт: громадянська війна на сході України, люди повстали через майдан, утиски по мовній ознаці тощо.
Дійшло навіть до того, що в прямий ефір телеканалу включався зрадник України, радник голови так званої ЛНР, а згодом і посол так званої республіки до РФ — Родіон Мірошник. Такий собі голос окупованого Донбасу, який в ефірі українського телебачення ще раз назвав агресію Росії «громадянською війною» та від імені людей, що живуть в окупації, заявив, що вони ніколи не повернуться в Україну.
З початку повномасштабного вторгнення Макс Назаров змінив свою риторику, висловлювався проти дій Росії та вихваляв ЗСУ, щоправда — продовжував безапеляційно відстоювати своє право спілкуватися в ефірах та телеграм-каналі саме російською мовою. Якимось дивом саме у Назарова в руках опинилися доступи до колишніх YouTube каналів-мільйонників, з яких до війни мовив «Наш». Канали були перейменовані в «Да это так» і «Вишка», на першому Назаров робив передачі разом із ще однією журналісткою каналу «Наш», другий — віддав в користування іншій своїй колезі — Лані Шевчук.
Чим більше днів минало з початку повномасштабного вторгнення, тим жорсткішою ставала полеміка в програмах Назарова та його особистому телеграм каналі. Варто зауважити, що основний антиукраїнський бруд, спрямований на розкол суспільства та дискредитацію влади, лився не стільки з вуст Назарова — його озвучували гості його ефірів, які завжди намагалися приховати свої відверто проросійські погляди під критикою влади. Основна суть їхніх меседжів дуже подібна на те, що протягом війни ми чули від Росії, та те, що зараз ми починаємо чути від представників іноземних країн, які є свідченням того, як серйозно працюють російські спецслужби, вербуючи іноземних політиків.
Цікаво, за які кошти останні три роки жив Макс Назаров, адже фактично він був безробітним, а монетизація YouTube очевидно не приносила достатніх для існування коштів. Мабуть, таке ж питання виникло й у Служби безпеки України — на початку цього року Назарова була вручена підозра у виправдовуванні російської агресії. Суд обрав пропагандисту запобіжний захід у вигляді 60 днів арешту та, як виявилося, непідйомні 12 мільйонів гривень застави. Як відомо, «рускіє своіх нє бросают», тому Назаров продовжує перебувати під вартою з ймовірним тривалим терміном увʼязнення.
Мирослав Олешко: від псевдоактивіста до втікача, що працює на ворога
Наступний «герой» з більш легкою долею — Мирослав Олешко. Руки українського правосуддя дотягнутися до нього зараз не можуть, оскільки після початку повномасштабної війни він втік за кордон.
З початком повномасштабного вторгнення, як і Назаров, Олешко збавив оберти в критиці влади, що не дивно — враховуючи тодішній рівень підтримки Президента, критикувати його міг лише самогубець. Мирослав перебував в режимі стандартного кишенькового патріота, проте рівно до того моменту, доки у 2023 році він, як і більшість українських чоловіків, не отримав повістку. Власне в цей момент завершився і його патріотизм, а сам Олешко якимось дивом втік за кордон.
Очевидно, цим скористалися росіяни, адже жити за кордоном не дешево — і досить швидко «патріот Олешко» став «корисним ідіотом» в руках кремлівської пропагандистської машини. Серед його заяв і те, що ЗСУ «своїми тілами стримують росіян», і що війна триває через «небажання Зеленського миру», і зневага до українців, які залишилися в країні та захищають її — мовляв їхнє несприйняття заяв Олешко повʼязана виключно з «заздрісно» через те, що він виїхав, а вони не змогли.
Особливо активно Олешко працював і над питанням дискредитації та зриву мобілізації, називаючи роботу ТЦК «сафарі» — в унісон з пропагандистами Кремля.
Мирослав Олешко, як і Макс Назаров, допрацювався до підозри від СБУ. Йому загрожує до 8 років вʼязниці.
Володимир Бойко: прихований інструмент російської пропаганди
Проте є ті «журналісти», яким пощастило трохи більше. Серед них такий собі Володимир Бойко. Він найменш відомий з трійці, про яку ми сьогодні розповідаємо, але це не заважає йому активно просувати ворожі наративи під прикриттям своїх так званих журналістських розслідувань .
Гучніше за все про Бойка говорить оточення — його найближча подруга — остаточно зʼїхавши з глузду Тетяна Монтян, яка зараз мешкає у рідному для Бойка Донецьку і транслює максимальну ненависть до України. Свого часу, вони разом були внесені до бази «Миротворець». У 2016 році разом були затримані на українсько-польському кордоні. Під час затримання Монтян і Бойко погрожували українським прикордонникам: “Прийде Росія, вас всіх повішають на телеграфних стовпах, а я буду рада”,- сказала Тетяна.
У березні 2023 проти Монтян порушили кримінальну справу про злочини проти основ національної безпеки України. А також і проти пана Бойка було відкрито низка кримінальних справ, однак руху щодо притягнення до відповідальності – немає. Щобільше, є підтвердження даних, що Бойко, до 2022 року регулярно відвідував РФ через територію Республіки Білорусь.
Міжнародні партнери Володимира Бойка справді «цікаві»—особливо ті, що мають зв’язки з країною-окупантом. Ось, наприклад, така собі бельгійська «гуманітарна діячка» Маріам Ламберт, засновниця благодійної організації Orphans Feeding Foundation.
У червні 2022 року генеральний директор «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко повідомив, що Ламберт намагалася організувати в Києві прес-конференцію російської пропагандистки Марини Овсяннікової. Але далі—ще цікавіше.
Знайомтеся: Катерина Полєтаєва—близька подруга Ламберт і водночас очільниця українського Офісу її фонду. Дрібний нюанс: Полєтаєва—громадянка РФ, постійно мешкає в Києві, а ще користується дипломатичним імунітетом як дружина співробітника посольства Бразилії. У приватних розмовах навіть не приховує своїх проросійських поглядів і зв’язків із ФСБ. Ну, знаєте, буває.
Але на цьому все не закінчується. Полєтаєва, використовуючи дипломатичні зв’язки чоловіка, у 2024 році організувала зустріч Ламберт із керівником Офісу Президента Бразилії. Мета? «Гуманітарна діяльність» Фонду Ламберт у Росії під егідою БРІКС. Яка несподіванка!
Тепер залишається лише сподіватися, що дипломатичний імунітет Полєтаєвої не завадить нашим контррозвідникам звернути пильну увагу на цю «благодійну» діяльність. Бо щось підказує, що під прикриттям гуманітарних ініціатив може ховатися дещо цікавіше, ніж допомога сиротам.
Станом на зараз, Маріам дали команду російські куратори розпочати кампанію дискредитації українських державних органів влади. І максимально спотворити ситуацію щодо процесу повернення викрадених Російською Федерацією українських дітей. Це зараз відкрито просувається у її особистих соціальних мережах.
Російська пропаганда давно взяла Бойка на озброєння, подаючи його як «опозиційного українського журналіста» або «інсайдера». Його заяви зручно вписуються у головні наративи Кремля: «ЗСУ слабкі і розпадаються» – його твердження про «200 тисяч дезертирів» використовуються Москвою для створення ілюзії масового небажання українців воювати.
«Українська влада бреше про втрати» – це саме його теза, широко тиражована російськими ЗМІ, спрямована на підрив довіри до військово-політичного керівництва України та створення напруги між владою і суспільством. Ні для кого не секрет, що саме у внутрішніх протистояннях Кремль бачить свого найбільшого союзника в Україні.
Ще одна із заяв Бойка — «Навіть українці визнають поразку» – спочатку широко розійшлася в Росії, а згодом, руками Кремля, почалася зʼявлятися і за кордоном, для виправдання агресії РФ, під соусом заяви об’єктивного українського журналіста.
Більше того, у своїх статтях Володимир Бойко відкрито заперечує існування України як держави та закликає не сплачувати податки, бо «в України немає справжньої державності» .
Його медійна активність настільки зручна для Кремля, що його коментарі регулярно з’являються на російських каналах і в пропагандистських матеріалах. Чи варто зазначати, що Бойко з 2018 року був одним з «політичних експертів» на прокремлівських телеканалах ZIK, 112, NewsOne та «Наш», де просував вигідні Москві тези?
З огляду на весь цей бекграунд, його поїздка на роботу до Росії напередодні повномасштабного вторгнення у 2021 році також не викликає подиву. Подив викликає лише питання, як і у випадку з Назаровим та Олешко, за чий же рахунок живе безробітний «журналіст» Бойко? Також виникає питання хто реальний замовник так званих журналістських розслідувань Бойка?
А ще більший подив викликає питання, чому він досі продовжує займатися прокремлівською пропагандою та залишається поза фокусом уваги СБУ? Адже очевидно, що він, як і Олешко з Назаровим, – не незалежний журналіст, а частина пропагандистської машини, яка розколює суспільство, дискредитує владу та працює на користь агресора.
Журналісти стріляють не кулями. Тези цієї «трійці», як і десятка інших псевдо медійників — типу Лани Шевчук, Діани Панченко та інших, допомагали та допомагають Кремлю вести гібридну війну, послаблюючи Україну зсередини. Жоден із них не повинен залишитися без уваги силових структур — від цього напряму залежить не лише інформаційна безпека, а й безпека країни загалом.
